Defining Futures:
Люди, команди і технології
для мінної безпеки України

UNDP разом із фотографом Джайлзом Дьюлі, Уповноваженим ООН з прав людей з інвалідністю в контексті війни і розбудови миру, та благодійним фондом Legacy of War Foundation запустили спільний проєкт в Україні до Міжнародного дня просвіти з питань мінної небезпеки 2024 – виставку зі світлинами авторства Джайлзі Дьюлі.

Мета фотовиставки "Defining Futures: Люди, команди і технології для мінної безпеки України" – привернути увагу до проблеми замінування України та підтримки постраждалих від мінно-вибухових травм через фотофіксацію різних досвідів: професійного сапера, ветерана, медика, фермера, політика і не лише.

"Завдяки цій виставці я сподіваюся розповісти про реалії забруднення мінами та вибухонебезпечними предметами території України. Я хочу, щоб ми – уряд, громадські організації, представники бізнесу, кожен та кожна із нас запитали себе: чи робимо ми все можливе, щоб у спадщину майбутнім поколінням залишилася мирна, безпечна та вільна від мін Україна? І якщо моя робота означає, що хоча б одна дитина не загине чи не постраждає, тоді все, що я роблю, буде варте того. Це моя мета."








Посеред лісу самотньо стоїть вибухотехнік Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Позаду нього видніються високі сосни з коричневою та помаранчевою корою, а земля вкрита коричневим опалим листям. Праворуч на землі лежить окремо стовбур дерева. Технік одягнений в об'ємний зелено-чорний захисний костюм із зеленими рукавичками і шоломом, що закриває обличчя. Світло відбивається від прозорого щитка, приховуючи риси обличчя. Технік стоїть у відкритій позі, з широко розставленими ногами.

З початку повномасштабного вторгнення в Україні застосували понад сотню видів боєприпасів. Сапери майже щодня стикаються з новими розробками та пристроями, що призначені вбивати або калічити.

Щоб повернути людям безпеку, знешкодивши найскладніші боєприпаси та міни, Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) має спеціальну команду розмінувальників.

В Україні не вистачає підготовлених саперів та фахівців з піротехнічних робіт. Зараз в країні працюють щонайменше 3500 саперів (серед них – 1700 саперів ДСНС).

"Це величезна кількість, але цього недостатньо. Я думаю, що навіть якщо зібрати всіх саперів або навчених людей, які можуть займатись розмінуванням, з усього світу і привезти їх в Україну, цього все одно буде мало", – каже заступник Міністра економіки України Ігор Безкаравайний.

"Юлік", піротехнік

Державна служба України з надзвичайних ситуацій

Київ, Оболонський район,
березень 2024
Жінка стоїть на сухій траві у полі між двома рядами червоно-білих стовпів, що тягнуться позаду неї, на задньому плані видніються кущі та дерева, небо тьмяне і хмарне. Попереду кожної лінії стовпів є червоний знак мінної небезпеки з білою позначкою у вигляді черепа та схрещених кісток. Жінка одягнена в чорні черевики, темно-сині водонепроникні штани та куртку в тон, світло-блакитний захисний жилет із логотипом Halo Trust у центрі. У неї темне волосся з чубчиком, що прикриває чоло, в правій руці вона тримає прозору захисну маску. На довгих нігтях у неї такий же синій акриловий лак. Це Олександра Євдокимова, керівниця групи з розмінування організації HALO Trust.

Протягом останніх двох років HALO Trust активізувала свої зусилля, спрямовані на боротьбу з масштабним забрудненням вибухонебезпечними предметами в Україні, найнявши понад 1200 українських співробітників.

"З того, що я бачу, співвідношення чоловіків і жінок в команді становить приблизно 50/50, — розповідає розмінувальниця-волонтерка Олександра Євдокимова. — У багатьох жінок є діти. Я думаю, що кожен з нас повинен зробити те, що він може, щоб підтримати країну".

Олександра Євдокимова

Розмінувальниця і керівниця групи, HALO Trust

Бровари, Київська область,
березень 2024
Чоловік стоїть у полі з низькою травою, блакитне небо де-не-де покрите хмарами. Він одягнений у чорні чоботи, фіолетові штани, чорні наколінники, сіру куртку з нашивками на рукавах, синій захисний жилет. На ньому білий шолом поверх чорного капюшона, обличчя прикриває прозорий пластиковий щиток. Його руки стискають знизу синій захисний жилет з обох боків. Позаду нього праворуч і ліворуч дві групи однаково одягнених людей, які стоять поруч із зоною, позначеною дерев’яними стовпами, пофарбованими білою фарбою на верхівках. Усі вони обличчям розвернуті від камери, дивляться вперед в одному напрямку. Цей чоловік – Олександр Кучер, сапер міжнародної гуманітарної організації MAG – Mines Advisory Group, неурядової організації, яка допомагає людям, що постраждали від наземних мін, боєприпасів, що не вибухнули, а також стрілецької зброї та легких озброєнь. Він сфотографований у Таборівці, селі в Миколаївській області, на Півдні України.

“Взагалі за фахом я — кухар! Але пожежниками в ДСНС України працюють мій батько з братом", — розповідає Олександр Кучер, який опанував навички сапера нещодавно.

"Звичайно, мій батько казав, щоб я також приєднався до пожежної частини. Але я боюся висоти! Який з мене рятувальник? Тому вирішив приєднатися до MAG. Декілька місяців навчання і…сьогодні мій перший день роботи у новій ролі — сапера!"

Олександр Кучер

Сапер, Міжнародна неурядова організація Mines Advisory Group (MAG)

Таборівка, Миколаївська область,
березень 2024
Двоє чоловіків, один з яких тримає собаку, стоять на вулиці перед іржавим танком з вигравіюваним на металевому корпусі графіті та полишеним іржавим зеленим військовим автомобілем з вибитим склом. Чоловік зліва, фотограф Джайлз Дьюлі, має коротке сиве волосся і бороду, одягнений у темно-синю куртку і чорну футболку. Поруч з ним – сапер Михайло Ільєв, молодший чоловік з коротким каштановим волоссям, одягнений у темно-синій спортивний костюм з прапором України, вишитим на правому рукаві. Михайло тримає на руках маленького коричнево-білого пса породи джек-рассел на ім'я Патрон, який одягнений у маленький бронежилет.

Вже 24 лютого 2022 року, через кілька годин після початку російського повномасштабного вторгнення, Патрон, джек-рассел-тер'єр, і його власник Михайло Ільєв почали знешкоджувати нерозірвані російські бомби та міни поблизу свого рідного міста Чернігів. Після того, як Державна служба України з надзвичайних ситуацій опублікувала відео, на якому пес Патрон, одягнений у маленький бронежилет з його іменем, працює посеред завалів та сидить на руках у Ільєва, воно швидко стало вірусним.

Пес Патрон все ще працює разом із Михайлом, але він також відіграв важливу роль у навчанні дітей основам мінної безпеки у школах. Завдяки мультфільмам, книгам, пісням та каналу на YouTube пес Патрон продовжує привертати увагу до проблеми наземних мін в Україні.

На цьому фото пес Патрон та Михайло Ільєв зображені з Джайлзом Дьюлі — фотографом, шеф-кухарем і CEO фонду Legacy of War, який документує війну в Україні з 2015 року. Дьюлі також постраждав від розриву наземної міни та пережив три ампутації. У 2022 році Дьюлі став першим Уповноваженим ООН із прав людей з інвалідністю в контексті війни та розбудови миру.

Пес Патрон та Михайло "Міша" Ільєв з Джайлзом Дьюлі, Уповноваженим ООН із прав людей з інвалідністю

Київ,
березень 2024
Двоє чоловіків стоять на вулиці під похмурим небом, у них під ногами коричнева суха трава, а позаду – коричневий чагарник з кущами. Територія за їхніми спинами позначена червоно-білими стовпчиками і біло-червоним знаком "Небезпечно: Міни" з черепом і кістками. Праворуч від чоловіків у небі, трохи вище їхніх голів, літає невеликий квадрокоптер. Обидва чоловіки одягнені в однакові сині водонепроникні штани та куртки, а також темно-сині вовняні шапки. Чоловік зліва, Сергій Пашолок, чисто поголений і тримає в руках пульт управління безпілотником. Поруч з ним – Селім Гранквіст-Ахмед з темною бородою. Тридцятивосьмирічний Гранквіст-Ахмед – менеджер з досліджень і розробок організації з розмінування HALO Trust.

Міжнародна неурядова організація з розмінування HALO Trust раніше працювала у східних регіонах України, а з початку повномасштабного вторгнення Росії побудувала новий оперативний центр з розмінування, який базується поблизу Києва, щоб реагувати на нагальні гуманітарні потреби, спричинені мінами, касетними бомбами та іншими нерозірваними боєприпасами. Зараз команди працюють на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Миколаївської та Херсонської областей.

HALO Trust використовує безпілотні літальні апарати (БПЛА) для зйомки зображень з високою роздільною здатністю задля обстеження мінних полів, але також все частіше застосовує їх для перевірки під час пошуку наземних мін і вибухонебезпечних предметів. Це пришвидшує процес розмінування, а також зменшує ризики для саперів. На цьому зображенні команда працює з дроном DJI Matrice 300.

Сергій Пашолок, оператор БПЛА, та Селім Гранквіст-Ахмед, менеджер з досліджень та розвитку, HALO Trust

Бровари, Київська область,
березень 2024
Чоловік середнього віку стоїть і дивиться в камеру. Позаду нього, праворуч, розташована зелена розбита вантажівка без коліс з одного боку, оголюючи іржаві осі. Лобове скло розбите, а передня ліва фара розтрощена. Ліворуч від нього на землі розкидані іржаві шматки металу та металева бочка, а за ними – навіс із сонячними батареями на даху. Чоловік у чорній куртці та кепці стоїть на самоті, заклавши руки вздовж тіла, і дивиться на камеру, стиснувши губи та примруживши очі. Це Сергій Цвєтков, 58-річний фермер із села Калинівка, що в Миколаївській області на Півдні України.

Ферма Сергія Цвєткова була окупована російськими військами, а значна частина його землі була замінована. Коли вони відступали з села, то знищили більшість його сільськогосподарського обладнання. Снаряди досі регулярно падають на територію його господарства.

"У мене було 3,5 тисячі гектарів, але наразі я б сказав, що можу використовувати половину, — каже 58-річний Сергій Цвєтков. — Я розумію, що розмінувати цю землю дуже важко, і що на це потрібен час. Звичайно, я хвилююся за себе та своїх колег, особливо коли ми вперше працюємо на нещодавно розмінованому полі".

Сергій Цвєтков

Фермер

село Калинівка, Миколаївська область,
березень 2024
Жінка стоїть у добре освітленій кімнаті з жовтими стінами, та обрамленими у білий колір фальш-панелями та ліпними прикрасами. За нею — вікно з розсунутими зеленими гардинами з візерунчастими золотими прикрасами, а перед нею — великий і блискучий лакований стіл, за яким видніються стільниці кількох бежевих стільців. У неї пряме каштанове волосся до плечей, вона носить сережки, окуляри в чорній оправі, сірий піджак на ґудзиках, її руки опущені вздовж тіла. Це Юлія Свириденко, міністр економіки України, а також перший віцепрем'єр-міністр України.

Міністерство економіки України координує зусилля Уряду України з гуманітарного розмінування, адже потенційне забруднення землі вибухонебезпечними предметами впливає на чимало секторів економіки, передовсім на аграрний сектор.

"Для мене дуже важливо дивитися на економічну сторону цієї проблеми, — зазначає Юлія Свириденко, Перший віцепрем'єр-міністр — Міністр економіки. — Україна — аграрна країна, і майже 30% наших земель потенційно забруднені. Це величезна втрата. Люди не можуть працювати на цій землі. Тому наше завдання — покращувати підходи до гуманітарного розмінування, посилювати технології, вдосконалювати методологію, щоб повернути ці землі до використання якомога швидше. Та, звісно, головним чином це вклад у безпеку українців, які живуть на деокупованих територіях чи повертаються туди".

"Зараз ми намагаємося знайти спосіб швидко повернути землю у використання, відкриваючи ринок гуманітарного розмінування та впроваджуючи нові підходи. Я думаю, що Україна зможе знайти інноваційні рішення для прискорення процесів розмінування й цей досвід буде цінним не лише для України, але й інших країн світу, які зіткнулися із такою проблемою".

Юлія Свириденко

Перший віцепрем'єр-міністр – Міністр економіки України

Київ,
березень 2024
Чоловік стоїть у яскраво освітленій операційній, він дивиться прямо в камеру. Праворуч від нього розташований операційний стіл, а на задньому плані – хірургічне обладнання та освітлювальна стійка. На ньому світло-блакитна хірургічна шапочка і маска, темно-синя медична форма і темно-сині полімерні напівчеревики. Це Андрій Віленський, медичний директор Центру Superhumans – шпиталю у Львові на Заході Україні, яка забезпечує кваліфіковане протезування та реабілітаційне лікування українців, поранених під час повномасштабної російського вторгнення в Україну.

Окрім надання безкоштовних медичних послуг з протезування, реабілітації та психологічної підтримки, у 2024 році за державної підтримки в Україні відкрили відділення реконструктивної хірургії. Ця новаторська лікарня співпрацює з командою запрошених спеціалістів-хірургів з-за кордону, які практикують тут на ротаційній основі.

"Це шпиталь, де українські та найкращі закордонні хірурги можуть зустрітися та працювати разом в операційних, щоб наші військові та цивільні отримували найкраще лікування та реабілітацію", — каже директор шпиталю Андрій Віленський.

Андрій Віленський

Медичний директор та лікар-педіатр, Superhumans Centre

Львів,
березень 2024
Дівчина з непорушним виразом обличчя дивиться в камеру, сидячи на сірій кушетці в кімнаті з білими стінами, праворуч від неї стоїть помаранчевий пластиковий стілець. Її зчеплені руки тримаються за коліно лівої ноги, яка є протезом, виготовленим з чорного пластика, а стопа стоїть на кушетці. Права нога звисає з ліжка. У неї довге каштанове волосся, їй близько 20 років. На ній чорно-зелені кросівки на обох ногах, мішкуваті сині джинси та чорна футболка поверх сірого світшоту з довгими рукавами. Це Руся Данілкіна,інфлюенсерка і фахівчиня першого контакту в центрі Superhumans у місті Львів на Заході України.

Русі Данілкіній було лише 18 років, коли вона стала добровольцем. Через рік вона отримала важке поранення — автомобіль, у якому їхала Руся, потрапив під касетний обстріл, внаслідок чого дівчина втратила ногу. У процесі лікування та відновлення вона з часом потрапила до центру реабілітації та протезування Superhumans у Львові. Відтоді Руся стала голосом для тих, хто отримав схожий досвід. Її позиція і приклад не просто допомагають тим, хто одужує від подібних травм, вона змінює ставлення до людей з інвалідністю в Україні.

"Навіть зараз бувають моменти, коли мені здається, що я не впораюсь, — розповідає Руся. — Найперший метод, який я використовую — це відчуття відповідальності. Кожен раз, коли на мене дивляться зі зневагою, жалем або будь-якою іншою негативною емоцією, я нагадую собі, що я сама прагнула потрапити туди, я сама цього хотіла. Я сама несу відповідальність за наслідки і я пишаюся собою, а тому не повинна соромитися".

Руся Данілкіна

Інфлюенсерка, фахівчиня першого контакту Superhumans Center

Львів,
березень 2024
Чоловік і жінка стоять біля під'їзду багатоквартирного будинку, облицьованого світло-рожевою плиткою, з вікнами в коричневих рамах. Чоловік зліва має темне волосся, коротко підстрижене з боків, одягнений у куртку кольору хакі та темно-зелені військові штани. Він тримає білу тростину і стоїть обличчям від камери, заплющивши очі. Це Владислав Єщенко, засновник благодійного фонду «Побачимо перемогу», який допомагає людям, що втратили зір через війну. Жінка, що стоїть ліворуч від Владислава, дивиться в камеру. Її темне волосся зав'язане у хвіст, вона одягнена в дублянку з коричневої шкіри, мішкуваті джинси та бежеві туфлі. Вона притискає руку до грудей чоловіка і звуть її Валерія Єщенко. Вона є дружиною та колежанкою Владислава.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Владислав Єщенко працював в організації з гуманітарного розмінування. Згодом він приєднався до підрозділу саперів ЗСУ, який працював на передовій на Донбасі. На фронті він провів пів року без вихідних. 9 серпня 2022 року під час знешкодження протипіхотної міни типу ПФМ-1 ("зелений папуга" або міна "пелюстка") здетонувала інша міна. Це спричинило ланцюгову реакцію. Унаслідок вибуху Владислав втратив обидва ока, отримав перелом черепа і частково втратив слух.

Після чотирьох місяців у лікарні та тривалої реабілітації Владислав Єщенко став співзасновником благодійного фонду "Побачимо Перемогу", який підтримує людей, які втратили зір через війну, на шляху до одужання. Його дружина Валерія відповідає за комунікації та менеджмент в БО. Вони одружилися в серпні 2023 року.

"Військовослужбовець, який втратив зір, спочатку перебуває в дуже поганому стані, — каже Владислав. — Він думає, що його життя закінчилося, що він не зможе подбати про себе самотужки, і, на жаль, це може призвести до самогубства. Найкращий спосіб допомогти людині оговтатись — дати їй відчути, що вона все ще потрібна людям, і що вони нею пишаються. Тому наша благодійна організація допомагає знайти нову роботу, команда фахівців — користуватися комп'ютером, телефоном, допомагає самостійно купувати продукти, аби показати їм, що вони все ще можуть все це робити".

Владислав та Валерія Єщенки

Фонд "Побачимо Перемогу"

Київ,
березень 2024
У гімнастичному залі чоловік стоїть на вкритій м'якою доріжкою підлозі, тримаючи за плечима штангу з кількома обважнювачами по обидва боки штанги. Він одягнений у футболку з білим черепом і кістками та словами "Achtung Minen" [ахтунг мінен] німецькою мовою, надрукованими на футболці. На правому передпліччі у нього також є невелике татуювання. Він одягнений у шорти, що відкривають ліву ногу з протезом. На підлозі навколо нього розкидано кілька обважнювачів. Він носить невелику темну бороду, коротко підстрижене темне волосся і пильно дивиться в камеру з викликом. Це Ігор Безкаравайний, 34-річний заступник міністра економіки України та учасник Ігор Нескорених, який втратив ногу під час боїв у Донецькій області у 2015 році.

Ігор Безкаравайний отримав поранення внаслідок вибуху наземної міни у 2015 році під час боїв у Донецькій області, коли його БТР наїхав на протитанкову міну. Відтоді Ігор став параспортсменом, здобувши бронзу на Iграх Нескорених 2022 року для ветеранів, які отримали поранення на війні. Він також обіймав посаду заступника міністра у справах ветеранів України, а в липні 2023 року став заступником Міністра економіки, зосередивши особливу увагу на гуманітарному розмінуванні.

"Коли я працював у Міністерстві у справах ветеранів, пригадую, що ми налічували близько 1500 ветеранів з такими травмами (ампутаціями), — каже Ігор Безкаравайний. — Але зараз це тисячі й тисячі людей! Це зовсім інша ситуація".

Ігор Безкаравайний

Заступник Міністра економіки, параспортсмен, зазнав поранення, підірвавшись на міні

Київ,
березень 2024














Наші партнери

Ми вдячні нашим партнерам за внесок у протимінну діяльність в Україні – Європейському Союзу, урядам Бельгії, Канади, Хорватії, Данії, Франції, Німеччини, Японії, Республіки Корея, Мальти, Нідерландів, Нової Зеландії, Норвегії, Іспанії, Швеції, Швейцарії та Великої Британії.




eu
be
canada
croatia
denmark
france
germany
japan
south-korea
malta
netherlands
new-zealand
norway
spain
sweden
switzerland
uk










Як UNDP підтримує протимінну діяльність

UNDP відіграє важливу роль у підтримці ініціатив уряду України, які спрямовані на подолання наслідків забруднення території України мінами. Основна увага UNDP зосереджена на координації спільних зусиль, консультуванні з питань підготовки та впровадження національних стратегій та стандартів, а також сприянні безпечному поверненню людей після обстеження території та знешкодженню вибухонебезпечних предметів, що уможливлює розбір завалів та подальше відновлення та відбудову.

Завдяки наданню спеціалізованого обладнання, технічної допомоги та досвіду, а також завдяки використанню інноваційних технологій, таких як супутникові знімки, дистанційне зондування, штучний інтелект, UNDP сприяє швидшому очищенню сільськогосподарських земель та їхньому подальшому використанню.

Завдяки таким ініціативам, як "Модель допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів", UNDP працює над покращенням надання медичної допомоги, подальшої реабілітації, психічного здоров'я та психосоціальної підтримки, а також підтримує тих, хто постраждав від вибухонебезпечних предметів, щоб відкрити нові можливості для повноцінного та гідного соціально-економічного життя.

Протягом останніх 30 років UNDP разом із партнерами працювали у понад 50 країнах, щоб допомогти їм вирішити проблеми, пов'язані з мінами та іншими вибухонебезпечними предметами, очистити території, а також підтримати відновлення та сталий розвиток.